Цена Раменское OMG рабочий сайт Бошки Шишки АМФЕТАМИН Гашиш МЕФ COCAIN

СЛЕДУЙТЕСЬ ЗА МНОЙ, ДАМЫ И ГОСПОДА, Я СОБИРАЮСЬ РАССКАЗАТЬ ВАМ ИСТОРИЮ, КОТОРАЯ ОТКРЫЛА МОИ ГЛАЗА, НО ПРОИСХОДИЛА ОЧЕНЬ ПОДОЗРИТЕЛЬНО НА ДЕТСКОЙ ПЛОЩАДКЕ. ЧТОБЫ ПОЛНОСТЬЮ ПОГРУЗИТЬ ВАС В МОЙ МИР, Я ИСПОЛЬЗУЮ ВСЕ ВОЗМОЖНЫЕ СЛОВА И ВЫРАЖЕНИЯ ИЗ НАШЕГО ТРЕШОВОГО СЛЕНГА. ТАК ЧТО ВОТ, ПОГНАЛИ!

Однажды, когда я был на том пике молодости и безумия, я решил попробовать что-то новенькое, необычное. Мой друг, который был известным пушером в нашем районе, долго рассказывал мне о закладках, которые он недавно получил. Он говорил, что это топовый альфа пвп, который никогда не подводит. Я разжег свою любознательность и решил пойти на площадку нашего детства, чтобы попробовать эту новинку.

Качели. Волшебные качели, на которых мы сидели и мечтали о большом и замечательном мире. Теперь они стали моим убежищем от реальности, местом, где я мог полностью отключиться и окунуться в мир наркотического опьянения. Я сел на качели и достал эту маленькую упаковочку, наполненную изумительным ручником.

Словно наркоман, в предвкушении моего первого знакомства с альфа пвп, я развернул упаковку и взял небольшую дозу. Трубка качелей была моим шаманским жезлом, превращая обычный законченный продукт в хорошо замаскированную халяву. Я приложил ее к губам и вдохнул глубоко, чувствуя, как волны наркотического эйфории захлестывают меня.

Итак, я замер на своих качелях, поглощенный волшебством момента. Мир вокруг меня стал искаженным и необычным. Я ощущал каждую вибрацию, каждую крошечную деталь. Подушка, на которой я сидел, внезапно стала мягкой, словно облачком. Ветер ласково гладил мое лицо, словно поглаживал отца.

Я ощутил себя настоящим артистом, исполняющим танец смерти на этой детской площадке. Каждое движение, каждый малейший шорох создавал новую волну эйфории в моем организме. Я был готов продолжать этот танец вечно.

В то время как я наслаждался своим путешествием на качелях, сбудились мои самые сокровенные мечты. На площадке появился настоящий пушер, одетый в яркую куртку и с кепкой, прикрытой до самых ушей. Он смотрел на меня с улыбкой, будто знал, что я нуждаюсь в продолжении моего путешествия.

Халява. Бесплатная доза, которая пришла ко мне вне зависимости от того, что я творил в своей жизни. Я не смог устоять перед этим предложением и сразу же подошел к пушеру. Мы обменялись парой молодежных фраз и я получил свою долю изи каннабиса.

Будучи уже на вершине своего опьянения, я сел на великолепные качели, не заботясь ни о времени, ни о мирских проблемах. Каждое движение, каждое качание только усиливало мое состояние нирваны. Время остановилось и я ощущал себя одновременно сильным и безучастным ко всему вокруг.

Может быть, это был всего лишь отдушина от реальности, но я не сомневаюсь в том, что эти качели на детской площадке были моей убежищем от мира. Они стали моим водителем в неведомое, моим проводником в мир, где каждая травинка искрилась от радости и исполнения каждого желания.

«Когда грядет новый день, я всегда задаюсь вопросом, захочу ли я еще раз покататься на этих качелях. И каждый раз мое сердце отвечает: "Да, конечно же!".

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...